Самооцінка — це один з вузлових структурних компонентів Я-концепції особистості людини. В рамках даної теми можна підібрати їй таке визначення як значущість або цінність, якою людина може наділити себе і якісь окремі грані своєї натури.
У деяких випадках самооцінкою називають певний процес оцінювання, але в рамках даної роботи під терміном «самооцінка» нами будуть сприйматися саме результати того самого оцінювання, кінцевий екстракт міркувань людини про себе або ж відчуття особистості щодо себе.
Характер самооцінки в даному віковому відрізку визначається цілком очевидними якостями особистості, що встигають виробитися у людини.
Як вважають багато психологів, на визначення самооцінки підлітків найсильніше впливає оцінка викладача в школі, не мало вносять мати і батько молодої людини, а також його статус у колективі. Нижче ми розглянемо детальніше всі фактори впливу і особливості самооцінки підлітків.
Особливості самооцінки в підлітковому віці
У деяких випадках самооцінкою називають певний процес оцінювання, але в рамках даної роботи під терміном «самооцінка» нами будуть сприйматися саме результати того самого оцінювання, кінцевий екстракт міркувань людини про себе або ж відчуття особистості щодо себе.
Характер самооцінки в даному віковому відрізку визначається цілком очевидними якостями особистості, що встигають виробитися у людини.
Як вважають багато психологів, на визначення самооцінки підлітків найсильніше впливає оцінка викладача в школі, не мало вносять мати і батько молодої людини, а також його статус у колективі. Нижче ми розглянемо детальніше всі фактори впливу і особливості самооцінки підлітків.
Особливості самооцінки в підлітковому віці
Відома думка А. В. Кравченко, що «адекватна самооцінка» може посприяти появі у дитини таких якостей як: впевненість і гипервпевненість у собі, самокритичність, некритичність та інше. Разом з цим нам відкривається можливість простежити зв’язок між характером самооцінки та навчальної, а разом з тим і позаучбовою діяльністю дитини. Зберігаючи самооцінку в межах адекватної норми, молодий чоловік здатний покращити свій рівень успішності.
При цьому у дитини не відзначаються стрибки успішності, зберігається досить високий особистісний і суспільний статус. Такі діти мають значно більше коло інтересів, вони дуже діяльні, разом з цим у них зберігаються досить помірні і доцільні міжособистісні контакти, що націлені знову ж на пізнання оточуючих і себе по засобах спілкування з ними.
К. Р. Сидоров справедливо вважає, що діти з тенденціями до гиперзавишенням самооцінки виявляють сильну обмеженість інтересів у видах діяльності, при цьому вельми виділяється їх націленість на спілкування.
Прояви у дитини крайнього рівня самооцінки (занадто високий рівень або занадто низький) може супроводжуватися агресивною поведінкою, зайвою тривогою, страхом перед обличчям нових знайомств і соціальних контактів, так само відзначається егоцентризм і безпорадністю у справі знаходження рішень в екстраординарних умовах.
Діти з сильно заниженим рівнем самооцінки часто бувають схильні до депресивних розладів. Говорячи про це, одна група дослідників дотримується думки, що такий рівень самооцінки є причиною депресивного розладу, а інша група дослідників говорить, що занижена самооцінка стає наслідком депресивного розладу.
Автору відомо, що, де-то починаючи з віку у вісім років, дитина все більш активно проявляє свої вміння в оцінюванні власних успіхів. Найважливішими для підлітків стають наступні: успішність у школі, зовнішній вигляд, фізичний стан тіла, поведінка і місце суспільстві. Але навчальна успішність і поведінка залишаються важливі в першу чергу для батьків, а решта — для ровесників.
Як вважає Кравченко, на визначення самооцінки підлітків найсильніше впливає оцінка викладача в школі, не мало вносять мати і батько молодої людини, а також його статус у колективі.
Вплив школи та учителів на самооцінку підлітка
Для відчизняних шкіл психології питання оцінки впливу викладача на рівень самооцінки дитини були розглянуті Б. Р. Ананьєвим. Він говорить про двох первинних функціях: орієнтуючу (вплив педагога на інтелектуальну сферу) і стимулюючу (вплив на афективно-вольову сферу). Сума ж вище наведених форм впливу визначає самооцінку дитини і оцінку підлітком власних особливостей.
Вплив вчителя позначається також на формуючиїся взаємини дітей у колективі, оцінку ними один одного, що знаходить вираження в популярності і репутації підлітка.
Ґрунтуючись на досягненнях сучасної психології, можна сказати, що існує певний взаємозв’язок між успішністю дітей у школі та сукупністю їх уявленнями про власні здібності. Навчальні досягнення, оцінки викладачів самі по собі впливають на рівень самооцінки, так як успіхи в отриманні освіти стають у цій системі освіти одним з вузлових показників ваги людини в суспільстві.
При безперервному впливі оцінки можлива зміна системи уявлень підлітка про себе і своїх здібностях. Не рідко вони знаходять вельми негативне забарвлення, самооцінка людини знижується і переважаючою стороною її діяльності залишається лише досягнення успіхів у навчанні.
В свою чергу рівень самооцінки має вплив на успіхи молодої людини в навчанні через такі механізми, як: механізм очікування, механізм домагання, механізм мотивації і механізм самовпевненості.
Діти з низькою самооцінкою, що не передбачає позитивних досягнень, як правило реалізують свої негативні уявлення про власні здібності і помітно гірше вчаться. З іншого боку, підліток, самооцінка якого помітно вище і уявлення про свої здібності несуть у нього позитивний відтінок, має тенденцію до отримання більш високих досягнень у навчанні.
Дослідження А. В. Липкиної спочатку націлені на виділення ряду зв’язків впливу самооцінки дитини і її успіхів у навчанні. Автор зробила справедливе припущення, що в базі важеля впливу самооцінки на плідність активності в навчанні молодої людини знаходяться емоційні фактори.
Якщо поглянути на результати останніх досліджень, то можна зробити справедливий висновок, що самооцінка підлітків несе певний вплив як на ефективність інтелектуальної діяльності, так і на швидкість її виконання, коли в ситуацію втручаються емоційні фактори.
Підлітки з рівнем самооцінки нижче середньої куди менше здатні до ефективної діяльності, перебуваючи в умовах хвилювань, ніж більшість їх однолітків з самооцінкою в межах розумної норми. Час, що вимагається на виконання завдань у дітей з самооцінкою нижче середнього, як показує практика, помітно більше.
Дану закономірність Ліпкіна пояснює найгіршим рівнем звикання до нового суспільства підлітків з низькою самооцінкою середнього в эмоциогенному середовищі, що призводить до появи емоційного напруження. Це знову ж таки негативно відгукується на якості і часу виконання завдань.
Вплив батьків на самооцінку дитини
Вплив батьків на самооцінку:
Дослідження багатьох фахівців демонструють нам поступове зниження ролі сім’ї і все більший вплив думки ровесників.
Досить своєрідним моментом в підлітковому віці стає схильність індивіда до рефлексії думки батьків швидкої дистанцировці від нього.
Виробляється система поглядів самого підлітка, з’являється своє розуміння точки зору батьків. Ідея даної дистанцировки зводиться до того, що оцінка батьків стає для дитини однією з можливих точок зору серед багатьох, авторитет батьківської думки падає.
Однак, поки ще рано говорити про повне несприйняття думки батьків. Задаючи питання «де ви відчуваєте найбільшу захищеність?» відповідь «в сім’ї» попадалася дослідникам досить часто, доводиться визнати паритет з відповіддю «серед друзів».
Беручи за основу роботи Розенберга, Куперсмита і Бахмана, Ст. Н. Куніцина знайшла міру впливу батьківського контролю і внутрішньосімейних відносин на рівень самооцінки дитини.
Підсумовуючи своє дослідження, Куніцина уклала, що обидва фактори в цілому несуть позитивний вплив на рівень самооцінки підлітка, також можна підсумувати їх сукупність зацікавленості батьків в дитині.
Інші дослідники наводять висновки, що роль сімейної підтримки так само, як розуміння підлітка і його прагнень, інтересів і так далі батьками сприятливо впливають на самооцінку дитини в цілому. Досягнення у навчанні та інші пов’язані з вчителями моменти мають вагу лише для оцінки дитиною своїх здібностей.
Дослідники відзначають, що чуйне ставлення батьків до дитини стає вузловою умовою визначення і майбутнього розвитку нормальної самооцінки підлітка.
З іншого боку, негативне ставлення батька і матері до дитини призводить до зворотного ефекту. Діти все частіше фокусуються на власних провалах, остерігаються ризику, всіляко біжать від змагань. Крім того, їм стають притаманні агресивність і досить високий рівень тривожності.
За винятком впливу батьківської оцінки все більше місце займає визначення самовідношення, як вважає І. Н. Малиновський, має стиль спілкування усередині сім’ї.
Можна виділити два стилі:
- Симетричний стиль припускає взаємодії членів сім’ї, що базуються переважно на рівних засадах. Даний стиль спілкування сприяє появі у дитини власних критеріїв самооцінки, так як самооцінка дітей ґрунтується не тільки на повазі його матір’ю і батьком, але й на оцінках його діяльності.
- Асиметричний стиль спілкування передбачає обмежену участь дитини в справі прийняття рішень, що призводить до створення у нього негативного образу Я в подальшому.
Отже, вплив родини та стосункі з батьками досить сильно впливає на складання самооцінки підлітків. Разом з цим необхідно пам’ятати, що самовідношення складається на сімейних відносинах в цілому, нам не можна говорити про якийсь односторонній зв’язок батько-дитина, варто враховувати і реакцію дітей на батьків.
Соціальний статус підлітка в класі
Соціально-психологічний статус і самооцінка. А. Ліпкіна вважає, що соціально-психологічний статус означає місце людини в схемі міжособистісних відносин, свого роду це його місце і авторитет у межах конкретної групи.
Статусні відмінності підлітків всередині групи характерні не тільки неформальним об’єднанням, але і звичайного класу загальноосвітньої середньої школи.
Усвідомлення цього факту в свою чергу, тягне за собою потребу знайти зв’язок між рівнем самооцінки підлітка з його статусом всередині даної групи. Деякі вітчизняні дослідники дотримуються думки, що такий зв’язок дійсно існує, вона позитивно корелюється з рівневої характеристикою самооцінки дитини.
Я. К. Коломинский визначив кілька відомих закономірностей соціальної перцепції серед підлітків.
Він виділив спрямованість до завищення самооцінки у учнів зі статусом нижче середньої і тенденції до заниження самооцінки в учнів з високим статусом.
Эгоцентричне нівелювання – це тенденція надавати іншим членам своєї соціальної групи статус рівний або більш низький, ніж свій власний.
Ретроспективна оптимізація – це тенденція позитивно оцінювати свій статус в колишніх соціальних групах, коли більше в них не перебуваєш.
Новітні дослідження в даній області знань зайвий раз доводять вплив особливостей самооцінки дитини на його статус у класі. В залежності від того, як сильно критичний до себе підліток і який його високий рівень самооцінки, його соціометричний статус буде прямо пропорційно позитивний.
Точно також, в залежності від того, як висока самооцінка і наскільки високі рівні домагань підлітка, його соціометричний статус буде прямо пропорційно від’ємний.
Залежно від особливостей поведінки людини, що мають тенденцію проявлятися у відношенні до групи: схильні до розумного конформізму опиняються в числі «пренебрегаємих», а маючі тенденції до нонконформізму відпадають в когорту «відкидала».
Деякі автори бачать причини подібної залежності в постійному зростанні критичного ставлення дітей підліткового віку відносно себе. Разом з цим дослідники вказують на те, що помилкове розуміння підлітком власного положення в групі досить часто стає головною причиною появи конфліктів всередині групи.
Відхилення у справі нормального розуміння дитиною власного місці в групі, як у бік завищення, так і у бік заниження оцінки часто призводить до плачевних результатів. У разі, якщо підліток переоцінить своє місце, то великий шанс того, що інші члени групи допоможуть повернути зазнавшуюся людину на місце. Недооцінка ж навпаки призводить до появи невпевненості та тривожності, відчуженості від колективу.
